День визволення Ніжина. Фоторепортаж

75-ту річницю Дня визволення свого рідного міста від німецької окупації в Другій світовій війні ніжинці відзначили ходою ветеранів, концертом фронтових пісень та покладанням квітів до “Вічного вогню”.

Фото Ігоря ВОЛОСЯНКІНА

Зі спогадів про визволення та окупацію:

«На Ніжинському напрямку наші війська продовжували наступ і, просунувшись вперед від 5 до 8 кілометрів, зайняли понад 20 населених пунктів, у тому числі районний центр Чернігівської області Дмитрівка й великі населені пункти Хибалівка, Кладьківка, Велика Кошелівка, Березанка, Кунашівка, Рубанка» (Радінформбюро).

«В один із нальотів на станції Ніжин скупчилося багато вагонів: санітарні ешелони, поїзди з наливними вантажами й зі снарядами. Бомба потрапила прямісінько в вагон зі снарядами. Пролунав оглушливий вибух, пальне з цистерн розлилося по шляхах до рівня головки рейок, палахкотіло вогненним морем» (Ірина Паршакова).

“Станція Ніжин, 1943 рік … Зовсім недавно тут господарювали фашисти, але були вибиті. … Нічний наліт. Вибухи, гуркіт, споруди, які руйнуються, паніка, крики про допомогу – все змішалося в одну жахливу картину!” (Маргарита Павлова).

“Як наші місто звільнили, так незабаром німці бомбили Конотопський парк. Там потяги були з пальним, якраз усередину бомби потрапили, цистерни лопалися. Так горіло – страшне. Поранені хто міг – тікав, а чимало згоріли і були вбиті. І  незабаром по домівках  приходили и відправляли у Конотопський парк прибирати трупи. Там їх і поховали між коліями в парку (Ганна Лозова).

“Напередодні канонада припинилась і стояла незвичайна для війни тиша. Раптом в хату влітає хлопчисько – мій сусід і волає, що було сили: «Німці! Вони вже йдуть на сусідній вулиці!» Часто питають, що я відчув, коли побачив фашистських солдатів? Ну, звичайно, вражав колір німецької уніформи. Він був зовсім не схожим на колір радянської…. Дійсно, форма на них була дуже гарна, зручна, вони були озброєні, як то говорять, до зубів; багато патронів, на ременах підвішені гранати, навіть ложка, одночасно вона і ніж, і відкривачка для консервів. Вражала охайність німецьких солдатів: як тільки ставали вони на відпочинок, негайно починали вмиватися, чинити чоботи та уніформу” (О. Кузнєцов).

“Ми жили з мамою і бабусею. Батько вже помер. Німці з’явилися в нашому будинку до обіду, пам’ятаю це, тому що бабуся готувала до сніданку млинці. Нас тоді було в кімнаті 6 дітей і двоє дорослих. Зайшли в будинок і сказали, що вони є «представниками 3-го Райху». Подивилися фото на стіні, запитали хто на фото і скільки живих є в наявності. Перерахував німець млинчики на столі, залишив по одному дітям, по два мамі та бабусі, решту все забрали. Коли прийшли німці на постій, той хто їх привів розпорядився – «матка, кіндер – койка, зольдатен і офіцірен – поль, поль!». Так вони і спали весь час на підлозі. Німці були чисті й акуратні. Коли їли частенько кликали дітей – «кіндер, на брот» – і намазують тушонку на хліб, дають. Але не всім так щастило. Здебільшого відношення було не таке гуманне” (Надія Сергійко).

“У Шевченківському парку був цвинтар для німців, для офіцерського складу. Ховали всю війну починаючи з першого дня. Там, в парку були дві могилки до війни, на них були зірочки. І німці ці дві могилки підірвали і все зрівняли. Ми з хлопцями приходимо, дивимося, вони майданчик рівняють, а через деякий час приходимо – хрести з’являються. А ось там, де зараз зупинка автобуса, трохи ближче, зробили ворота березові і вхід був вільний. А там березові хрести і на них каски” (Анатолій Кравчук).

“Моє дитинство пройшло в Ніжині … Дідусь був заслуженою людиною – очолював знаменитий колись Ніжинський харчовий комбінат …. Я постійно чула розповіді про те, як було при німцях, бо всі – абсолютно всі, хто мене оточував, – пройшли через окупацію …. Але ми багато чого не знаємо, і якихось речей вони ніколи не розповідали. … Жінка, яку я застала вже літньою, розповідала, як її видали сусіди українці. А німець, який вів на розстріл, пожалів її і виштовхнув з колони – їй допомогли сховатися, і вона в підсумку залишилася жива …. Розповідали, як в перший же момент після приходу німців з’являлися доброзичливці з числа місцевих, які видавали тих, кого німці не чіпали, бо вони не були схожі на євреїв …. І, за розповідями, не було вже такого звіриного антисемітизму, були, наприклад, поліцаї, які виводили з міста людей, яким вони особисто симпатизували. Ці розповіді, почуті в дитинстві, з часом перетворилися для мене на епос” (Наталія Салиенко).

Спогади з сайту “Української військової історії”

Вам также может понравиться

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *